Полігони вже займають понад 5 % території України і майже заповнені, адже їх створювали десятки років тому, коли промислові гіганти тільки з’являлися. Поки держава розмірковує, що робити з цією проблемою, і розробляє відповідне законодавство, бізнес продовжує спалювати відходи, забруднюючи повітря, або заповнювати полігони, наражаючи на небезпеку ґрунтові води. А ще — платити екологічний податок.
Зібрані з бізнесу кошти держава скеровує в загальний казан. Простежити, чи дійсно вони йдуть на екологічні програми, неможливо. І хоча нещодавно Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким 80 % екологічного податку повинні зараховуватися до спецфондів місцевих бюджетів, цього недостатньо. Варто тільки згадати недавній скандал з нецільовим використанням коштів за продані квоти за Кіотським протоколом, і віра в те, що екологічний податок матиме реальний стосунок до екології, відразу ж рушиться.
Водночас у світі навчилися вирішувати проблеми промислових відходів, убиваючи двох зайців одним пострілом: і навколишнє середовище очищають, і можливості для бізнесу створюють.
У Євросоюзі програма поводження з промисловими відходами існує вже 50 років. Сьогодні бюджетування й фінансування проектів з переробки відходів у європейських країнах регулюються на державному рівні. Компанії, що бажають займатися переробкою вторинної сировини, можуть отримати безвідсоткові кредити на розвиток такого виробництва.
За використання перероблених відходів як сировини діють податкові пільги. А оскільки вторинна сировина зазвичай дешевша за природний компонент, то знижується й собівартість продукції. Крім усього іншого, це дозволяє економити й самі природні ресурси.
Держава також готова інвестувати в різні форми державно-приватного партнерства, наприклад, у будівництво потужностей з переробки, які передаються підприємцям у концесію під зобов’язання надавати відповідні послуги промисловим підприємствам. Екологічно орієнтованим підприємствам держава готова запропонувати спрощений механізм дозвільних процедур, державні гарантії або розвиток інфраструктури.
І, нарешті, в Європі стимулюють розвиток інноваційних технологій, спрямованих на те, щоб скоротити споживання природних ресурсів.
Таким шляхом в Україні вже пішов холдинг UMG, який на правах аутсорсингу керує переробкою промислових відходів підприємств Групи СКМ.
Наприклад, у процесі виробництва електроенергії утворюється дуже велика кількість відходів, які залишаються у вигляді золи і шлаків і накопичуються біля теплоелектростанцій. Для компаній, що займаються виробленням енергії, ці шлаки завжди були проблемою. Водночас із золошлакових матеріалів можна виготовити мікросферу, суху і зволожену золу, гранульований шлак. Ці матеріали використовуються у вогнетривкій, керамічній, будівельній, цементній, хімічній і нафтогазовій галузях.
До 2015 року з України не вивезли жодної тони шлаку. Зараз UMG постачає золошлакові матеріали в 11 країн світу.
На своєму досвіді ми переконалися, що джерело проблем — промислові відходи — можна перетворити на цінну сировину. Це — золото у нас під ногами, буквально скарб у купі сміття. За наявності системної державної політики Україна може не тільки вирішити екологічні проблеми, а й започаткувати нові галузі, наростити експортний потенціал і створити робочі місця.
Щоб налагодити ефективну взаємодію держави й бізнесу у вирішенні проблеми відходів, потрібні всі три елементи: законодавче регулювання, економічні стимули і розвиток культури використання вторинних продуктів.
А відповідальні підприємці можуть стати рушійною силою щодо впровадження нових інноваційних рішень. Винаходити їх не потрібно — достатньо просто переймати кращі практики й запроваджувати їх в Україні.